Минулого
тижня в інституті історії, політології та міжнародних відносин
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника відбулася
міжнародна наукова конференція «Патріарх Йосиф Сліпий і сучасність». Її
особливістю була присутність двох великих сподвижників патріарха —
блаженнішого Любомира кардинала Гузара та академіка Леоніда Рудницького.
Безсумнівною цінністю конференції стали їхні особисті свідчення про Й.
Сліпого.
Завкафедри релігієзнавства, теології і культорології отець доктор
теології і доктор філософських наук професор Святослав Кияк на відкритті
конференції надав слово ректорові університету професору ігореві
Цепенді, який так окреслив важливі акценти конференції: «Звичайно,
постать патріарха Сліпого близька нам як освітянам, адже доктор Сліпий —
довголітній ректор Богословської академії. Вже митрополит Андрей
Шептицький розумів, щоб без належно вишколених й освічених священиків
годі сподіватися змін. Варто зауважити, що на долю священства, яке
вийшло з академії, випав найскладніший період в історії УГКЦ, адже вони
змушені були проповідувати на каторзі й у підпіллі. І знання, а особливо
високий дух жертовності, який плекав майбутній кардинал в академії, не
тільки дозволили гідно пережити лихоліття гонінь, а й стали фундаментом
для відновлення й відродження Церкви. Особливої ж поваги заслуговує
незламна постать патріарха Сліпого, який 18 років провів у таборах та на
засланні і який своїм життям показав незламність духу й геройський
приклад, на якому виховувалися тисячі священиків.
Другий період життя,
коли Йосиф Сліпий у зрілому віці потрапив до Ватикану, в багатьох
викликав поважний сумнів. Мовляв, чого можна чекати від зрілої і
знищеної таборами людини? Але ці роки засвідчили, що він розбудував
інституційно УГКЦ починаючи від освіти, створив Український католицький
університет, який формував нову українську інтелектуальну еліту в
діаспорі. Патріарх мав тверде переконання, що незалежність України буде,
і він у це свято вірив. Тридцять років минуло від дня його смерті. Але
всі ми переконані в тому, що дослідження його життя й діяльності, які
вже зроблено, є далеко не достатніми для оцінки й розуміння ролі цієї
великої людини для України. Наша конференція — черговий етап у
дослідженні його діянь, які є неоціненними для всіх нас.
А на закінчення я хотів би нагадати слова патріарха Сліпого, який
ніколи не розмінювався на дрібниці і для якого провідною зорею завжди
була велич України та її народу: «Великого бажайте!». І нині ці його
слова для всіх нас, як ніколи, є надзвичайно актуальними».
У наступних виступах духовні особи як сподвижники блаженнішого Йосифа
розкрили не тільки цікаві факти й характеристики його величної постаті,
що, безсумнівно, стануть важливими моментами у беатифікаційному
процесі, який нині триває, а й показали наявну живу традицію передання
Церкви.
Блаженніший Любомир зазначив: «Думаю, багато тут присутніх уже
застановлялися над постаттю блаженнішого патріарха Йосифа і горді
поширювати його ідеї. Хто мав нагоду його чути і бачити зблизька, мали
враження, що це була дуже сувора особа і вимагаюча. Ми знаємо, що
студенти Львівської семінарії, ректором якої він був, про нього
говорили: «Більше як вогню і води бійся «Бороди». Так, під певним
оглядом, він був вимогливим. Але я спробую ці речі роз’яснити. Патріарх
Йосиф був дуже ретельною людиною, він ніколи не гаяв часу. Ще студентом
був знаний як працьовитий і пильний, а молодим науковцем був уже добре
відомим у богословських колах Європи, бо науці присвячував дуже багато
часу, інколи навіть понад міру фізично себе вичерпував. Усі знали, що ще
замолоду це була людина праці і чину, яка всебічно намагалася розвивати
свої таланти. Таким він залишився і після повернення до вільного світу,
до Риму. і не любив, як хтось сидів і не працював, тоді строго питав:
«Брате, чого тиндаєш? іди працюй!». Напевно, тому люди думали, що він
дуже строгий, але я переконаний, що він був дуже м’якою людиною
делікатної вдачі. Я маю підстави так думати, маючи нагоду моєї близької
обсервації. Як же ж одне з другим злучити? інколи він повторював
українську приповідку: «Хлопа не бий — хлоп слабий», бо часто бачив у
своєму народі людей, які не вповні використовували своїх задатків і
здібностей, тому свідомо дуже часто намагався підганяти людей до праці.
Сьогодні під цим оглядом зацитую один вислів блаженнішого Йосифа, з яким
можна годитися або ні: «У нас, українців, щодругий — реній, але всі
ліниві». Хоч я не погоджуюся, що всі в нашому народі ліниві, але
все-таки є дуже багато людей, які не вміють використовувати своїх
талантів. і вже в його імені хочу сказати нам усім: стараймося більше
працювати, бо велика візія, яку нам залишив блаженніший Йосиф Сліпий, ще
далеко не здійснена... Блаженніший Йосиф став великим значною мірою
завдяки тому, що він свої таланти використовував і не боявся багато
працювати, а згадані тут слова «Бажайте великого!» були своєрідним
девізом його життя. Я переконаний, що він під тим оглядом мав абсолютну
рацію, і якщо ми підемо його шляхом, то його візію Великої України й
Великої Української Церкви здійснимо».
Далі до слова було запрошено митрополита івано-Франківського
архієпископа доктора теології Володимира Війтишина, який сказав: «В
особі патріарха Йосифа бачимо, що він не думав про себе, а жив
українським народом і його Церквою. А Церква — це люди, бо храм без
людей — пустка... Вражає і сьогодні як патріарх Сліпий зумів об’єднати
навколо патріархального руху велику кількість однодумців на всіх
континентах, а його оголошення ідеї патріархату для нашого народу та
праця в цьому напрямі залишаються важливими завданнями найближчого
майбутнього. Або як патріарх у часах панування на наших землях
атеїстичної держави, — а до волі було ще далеко, — одну частину тиражу
книг направляв на внутрішні потреби Церкви, а другу складав у підвалах
Українського католицького університету ім. Святого Климента Папи, і які
згодом уже по його смерті висилали для духовних і наукових потреб
українців. Особливо заслуговують поваги його титанічні зусилля, які він
вкладав у єднання розсіяних у діаспорі українців та велика праця над
розбудовою Церкви заради збереження ідентичності українського народу з
його покликанням і вірою. Напевно, тому не випадково блаженніший Любомир
любив говорити нам, членам патріаршого синоду: «Що то вам працювати з
Гузарем... Ви би зо Сліпим попрацювали!».
Велика дяка Богові, що у відповідальні й доленосні хвилі життя
українського народу Господь посилає нам таких великих мужів, як
митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф, як блаженніший Любомир,
який нас сьогодні підтримує».
Академік Національної академії наук України доктор професор Любомир
Рудницький мав читати доповідь «Патріарх Йосиф Сліпий і НТШ», зважаючи
на те, що сам професор більше 40 літ має безпосередній стосунок до НТШ і
на сьогодні залишається президентом Світової ради наукових товариств
ім. Т. Шевченка, що святкує своє 140-ліття. Але, очевидно, під враженням
від попередніх виступів зауважив: «Признаюся, що волів би я також
поділитися з вами своїми спогадами».
— Коли я був покликаний блаженнішим Йосифом до Риму, то боявся, бо
був наймолодшим викладачем, єдиним доцентом УКУ в Римі, решта викладачів
були професори, — розповів Л. Рудницький. — Уявіть собі, що коли в
1963-му його було звільнено зі сталінських тюрем, того ж року він
заснував університет. і тепер міркую, що він найкраще почувався в
товаристві професорів і любив бути з ними разом, може, навіть більше,
ніж з владиками (але то вже я собі так думаю). Пам’ятаю, як він просто
сяяв у науковому товаристві. Але, як сказав перед тим блаженніший
Любомир, він ставив перед усіма високі вимоги. Патріарх говорив правду в
очі всім включно з Папою Павлом VI. Це стосувалося також людей, яких
він цінував і любив. Одного разу чув я, як одному із деканів Сліпий
сказав так: «Той чоловік — який він професор? Він за остатних десять
років нічого не видрукував». і говорив так про одного з моїх старших
колег. і далі гостро йшло: «Ви йому скажіть, що кожен з моїх професорів
мусить дати щось до друку!». Отож старовинне «Ora et labora» — «молися і
працюй» — він трактував дуже серйозно. Але що мене особливо захоплювало
— це приємні хвилини перебування з патріархом. Я, наприклад, був знаний
як «патріарший пасічник». То була дуже цікава історія, яку любить
оповідати отець доктор Музичка. Блаженніший Сліпий був дуже добрим
господарем. У нього все мусило бути своє: кури, всяка живність, корова
Джульєтта, пасіка, словом, кожного собаку знав особисто. Одного разу ми
сидимо, а він дивиться на бджоли: коли вже той рій вилетить. А був в УКУ
один наш вихованець, то Сліпий каже йому: «іди й подивися, чи вже рій
вилетів». А той студент з Австралії ще про кенруру знає, а про рій —
зовсім нічого. Я йому гарно все пояснив англійською: «Як будуть бджоли
вилітати, то швидко втікай і біжи до професора Зеленого, знаменитого
господаря, і він ту справу полагодить». Він пішов і сказав, що ніхто ще
не вилітав, я прозвітував блаженнішому і на тому скінчилася справа.
Блаженніший поїхав до Ватикану в свій палац на обід, ми пішли також.
Сидимо за столом і тут повідомляють: «Телефонують з Ватикану. Рудницький
— до телефону!». Але по хвилі приходить один отець і каже, що вже не
мушу йти до телефону, але регочеться на повну. Запитую, що сталося. А
він каже: «Блаженніший хоче, щоб ти пішов і поглянув, чи рій уже
вилетів». і далі отець оповідає, що поправляє, мовляв, то не Рудницький
потрібен, а Зелений. «Що там Зелений? Рудницький розуміється на тій
справі!» — почув він від блаженнішого. Я тоді зрозумів, як деколи добре,
коли чоловік замало говорить. Так через мої лінрвістичні знання я став
«пасічником»...
Я блаженнішому Йосифові дуже багато в чому завдячую. Наша молода
ренерація, яка була навколо нього, цілком, без жадних роздумів і вагань,
стала воїнами Сліпого. Ціла діаспора набралася його духу — ми горді
були з того, що між нами є такий безстрашний ісповідник віри. Його
присутність змінювала людей. Він був творцем української культури на
Заході і великим духовним провідником України».
Друга частина конференції стосувалася наукових доповідей, які в
скорім часі буде надруковано у збірнику. Серед них — отця доктора
Святослава Кияка, який виголосив розгорнуту доповідь «Патріарх Йосиф —
ісповідник Української Церкви», кандидата педагогічних наук Ганни Карась
— «Патріарх Й. Сліпий в контексті музичної культури української
діаспори», кандидата історичних наук ігоря Коваля — «Археологічні
зацікавлення патріарха Йосифа Сліпого», кандидата педагогічних наук
Любові Геник — «Й. Сліпий — організатор наукової та освітньо-виховної
діяльності українських університетів у Галичині та діаспорі» та інших
авторів.
На закінчення конференції відбулася цікава презентація книжки «Серця
живе джерелоѕ» — антології духовних поезій, присвячених Сліпому. Її
упорядники — Степан Хороб і Леонід Рудницький. Доктор філологічних наук
С. Хороб зазначив: «З ідейно-естетичної точки зору ми намагалися
відібрати твори поетів, які відбивали б дух величі патріарха Йосифа
Сліпого як людини й видатного сповідника віри та мали поважну художню
вартість. Антологія духовної поезії, по суті, є відображенням життєвого
шляху патріарха, а з другого боку, засвідчує високість українського
національного духу й християнський характер української літератури, який
є одним із наріжних каменів нашого красного письменства.
Є тут також стаття єпископа Івана Хоми, дуже гарна своєрідна
біографія, в якій автор також ділиться спогадами та спостереженнями. В
певному сенсі ця книжка доповнює світлий образ патріарха
літературно-мистецькими інтенціями, без чого годі уявити собі таку
постать».
http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/54080/
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz